Перехожі Їх погляди зустрілися на мить – І сонце яскравіше засіяло. Розсіялись всі хмари, лиш блакить, Промінчиком серця залоскотала.
Враз зникли люди, сонце, цілий світ, Лише вони... В яких душі палали. Не було смутку, гордості чи бід. А що було? Вони й самі не знали.
Цього вона іще не відчувала, Таке прекрасне, світле почуття. Нарешті те, чого давно шукала, Без чого вже не знала майбуття
А може, він – це просто перехожий, Який прийшов і хід речей змінив. На інших анітрішечки не схожий, Тому й вогонь у серці запалив.
Можливо, це пуста якась надія, Що щастя їй ніяк не принесе. Розвіється, як дим, рожева мрія. Не буде більше зустрічей і все!
А він забуде, навіть порадіє, Що зміг подарувати їй печаль. Вони лиш випадкові перехожі, І нічого тут не вдієш. Дуже жаль...
|