В густому лісі осінньому,
Вже листя опало руде,
Дівчатку моєму чарівному,
Кохання не діти ніде.
Дарує Вона його мила,
У світі, одному мені,
І світ цей Вона поділила,
На дві половинки сумні.

Сумні від розлуки в Коханні,
Щасливі, що дві вони є,
Лиш мріють із ночі до рання,
Про щастя, вдвох жити, своє.

Коханням своїм одарила,
В світ ласки й добра повела,
Всю пристрасть жіночу відкрила,
Мені всю себе віддала.

І щастя будує мов бджілка,
В палкому, п’янкому вогні,
Найкраща у всесвіті жінка,
Кохання дарує мені.