Пуста кімната… Вона сидить одна. Докурює цигарку і розуміє: Це гра в життя… Це все дарма… Про це подумає і серце обомліє. Ну, що ж ти робиш? Адже ж ти іще дитя… На, що здоров’я своє гробиш? Воно складне. Складне воно життя. Але ж із цим нічого не поробиш… Я знаю: тяжко, важко й сумно. Од того, що покинули, забули, Але навчись ти посміхатись, Коли надворі хмурно. Й лишень скажи: Коли закінчаться усі твої загули? Це все думки… Мої думки… А про, що ж думає вона? Я відчиняю на дверях усі замки, І зараз ви дізнаєтеся те, Про, що знала лиш вона одна… «Докурила я… І, що тепер робити? Адже ж я одна, зовсім одна… І як же тяжко із думками цими жити, Й чому ніхто не зрозуміє: Мої сльози – не вода, Куди втекло воно… Моє дитинство… Де кожен день – це свято, кожен день! Де дітлахи – це все єдинство. І аж ніяк не обійтися тут без теревень… Де завжди сміх, веселощі і радість. Уся ця дружба прозора, наче скло. Де ще й не чули слова «заздрість», Й навряд чи знав хтось, що ж насправді таке зло. Тепер я у дорослому житті, Де вижити не кожен зможе. Де кожен намагається знаходитись в якомусь забутті, Хоча, не завжди це погано, може? Це час, коли з очей спадають окуляри, Коли дитина розуміє наскільки він жорстокий, оцей світ, І бачить, що бувають екземпляри, Які навряд чи віддають у своїх вчинках звіт. В такому світі й живу я, Де навколо чи то друзі, чи то ворог. Чомусь не можуть усі жити, як одна сім’я, І все таке нестійке наче порох. Були у мене друзі, було щастя, Але ж усе руйнується… Так швидко! Як казала колись тітка Настя «Наскільки все страшне… Воно так бридко.» Повторював мій любий батько: «Моя маленька пам’ятай: У житті не все буває гладко, Зла повно, ти хоч одбавляй…» Погоджувалась… Від горя забувала… Мене всі зрадили, мої так звані друзі… Збиваючи всі руки в кров, я той безцінний досвід здобувала. Найголовніше – жити в цьому дусі. Але я сильна… Я сильніша за цей біль. Хоча часами зовсім я не хочу жити, Я впевнена: колись я виграю цей бій, Так хочеться всі почуття зарити. А зараз… Що я роблю задля цього? Гулянки, п’янки й все таке, Але вже точно я позбавлюся усього. І точно взнаю: Яке ж життя моє легке.» Ну, що іще я можу тут додати? Це життя… Воно складне… Занадто часто хочуть болю нам завдати, Але життя… Воно ж одне. Просто будьте ви сильніші За заздрість… За цю зраду, розчарування, біль… Умійте всім проблемам дати раду, І будьте впевнені: обов’язково переможете двобій…
|