Я дякую тобі
За те що ти на світі є.
За те що створено в мені,
Хоча й від того біль снує.
І так безмежно я люблю тебе,
За те що ти така, яка ти є.

І віриш, я живу лише для того,
Щоби відчути дотик твій плеча свойого,
Щоби побачити в руках своїх ті руки,
Які замінять раю снів безмежні луки.
І я дивлюсь їх почерк з дня у рік.
Пробач нестриманість чуттєвих рік.

Що я дивлюся твоїх щік
Прозорі контури й повік,
Всі лінії в моїх очах стають
Залізні мов, я зрозумів всю суть
Свого життя, і вже втрачати нічого, повір,
Надія лиш - щасливий буде звір.

І сказане тобою ні,
Мене не змусить вимовить і слова,
Люблю тебе, повір мені,
Ти моя радість світанкова,
Ти моє щастя у заковах,
Єдине світло у житті.

Я хочу щоб змогла ти зрозуміти —
Триматиму тебе і зо всіх сил.
Як бачу навесні ласкаві квіти,
Я б їх щодня одній тобі носив.
Ти обертаєш світ і значення краси,
Душі кристал у краплях ранньої роси.

І скаже час значний тобі,
Я віддаватиму пісні
Йому як в прірву. Це тобі
Не просто «ні» сказати в очі знов мені.
Я буду поклонятися одній,
Що робить стужу на весні.

Помилуй те що мною не дано,
Забудь за тисячі тих помилок,
Що я зробив, повір мені.
Пробач за те, чого не зміг,
За те я дякую тобі,
Що у мені розтанув сніг.