Перехожі
Їх погляди зустрілися на мить –
І сонце яскравіше засіяло.
Розсіялись всі хмари, лиш блакить,
Промінчиком серця залоскотала.

Враз зникли люди, сонце, цілий світ,
Лише вони... В яких душі палали.
Не було смутку, гордості чи бід.
А що було? Вони й самі не знали.

Цього вона іще не відчувала,
Таке прекрасне, світле почуття.
Нарешті те, чого давно шукала,
Без чого вже не знала майбуття

А може, він – це просто перехожий,
Який прийшов і хід речей змінив.
На інших анітрішечки не схожий,
Тому й вогонь у серці запалив.

Можливо, це пуста якась надія,
Що щастя їй ніяк не принесе.
Розвіється, як дим, рожева мрія.
Не буде більше зустрічей і все!

А він забуде, навіть порадіє,
Що зміг подарувати їй печаль.
Вони лиш випадкові перехожі,
І нічого тут не вдієш. Дуже жаль...