Подарунок долі! Дістала та одноманітність, Дістали сварки, нарікання. І так із чарівної казки Стало рутиною кохання.
Минали ночі в самоті В сльозах я долю проклинала Що дар готується мені, Про це я навіть і не знала.
Та доля вирішила так, За це я вдячна їй повік. Що вистачить з мене страждань З’явився інший чоловік.
Кохання слід залишило глибокий. Боялась я нових розчарувань. Хоч, хлопець він веселий, кароокий Байдуже ставилась до залицянь.
І були танці і знову випадкова зустріч, і знову танці, все повторювалось знову. Цей вечір романтичний і прекрасний У пам’яті крутився знову і знову.
І так почали рани затягатись Помалу я звільнялась від оков. І фразочки почали появлятись, Які, лиш зрозумілі нам обом.
Прекрасні миті без наївних фраз, без клятв, без обіцянок, без образ ... так і манили нас зустрітись ще хоч раз.
Ніколи не забуду ліній вечір, Коли під місяцем зі мною він гуляв. І ще я незабуду оту нічку, Коли він зірочку мені подарував.
Автор.:Пользователь:Soliady
|