Ти ніколи не дізнаєшся, що таке не бачити тебе тиждень. Я ходжу по вулицях і шукаю тебе, я знаю, що ти не так часто буваєш тут, але пам'ятаєш, я зустріла тебе влітку, це було давно, але все-таки було! Чомусь цього немає зараз. Невже знову чекати літа? Я кожного вечора дивлюся у бік свого будинку, я хочу встати і піти від цих людей, вони не можуть знати, що я відчуваю, вони раді, тому, що я з ними, але ж я без тебе. Я відчуваю тебе, як ти їдеш додому із занять, як ти заходиш в під'їзд і піднімаєшся сходами, і весь цей час я з тобою, але потім ти закриваєш двері, мене розмазує по вибіленій стіні, і все закінчується. Далі мені не можна. І я хочу, що б ти знав, як це - бути без тебе.

Ти ніколи не зрозумієш того, що зрозуміла я. Що мені без тебе не можна. Мої сили закінчуються. Я починаю задихатися, я ніби в батискафі, який обірвався з троса і йде на дно. Я не можу без тебе дихати. Я відчуваю, що кожен день я намагаюся робити все більш рідкісні вдихи, але рано чи пізно я зроблю свій останній вдих. Якщо ти не встигнеш. Ти ніколи не дізнаєшся, як я люблю тебе ...