Ти повертаєш обличча, насуплюєш брови
І дивишся поглядом вовчим.
Для тебе справа вже звична віддатись утомі.
А потім чекати, що просто помовчимо.

І ніби ми віддаляємося хоч однією ковдрою вкриті,
Й від світла захищені,
А я прокидаюсь серед ночі чи то від сліз,
Чи від холоду і насолоджуюсь тишею.

Навіщо ж це незрадливе, трикляте кохання
Коли стільки сліз на подушці?
Для того, щоб десь на порозі світання
"Люблю" сказав тихо на вушко.