Топчуть ноги радісно і струнко!
Сонні трави на вузькій межі
В день такий віддатись поцілункам!
в день такий цілим натхненням жить!

Пяним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, як свіча, -
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.

В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість жить!

І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить несила -
Ні на що - твої єдиних уст!