ідуть дощі, змиваючи тепло,
все те, що називалося кохання,
минуло, наче й не було.
все те, що душу й серце гріло,
що викликало усміх на устах
мов свічки полумя зітліло,
мов спогад загубилося у снах.
і зник той подих ранньої весни
і блиск в очах, що серце хвилював
і вже немає тої новизни,
яку ти з словом кожним дарував.
і вже немає дотиків руки,
і подихів, що відчували на губах
минуло все, побігло в нікуди,
і не знайдем ми щастя по зірках.
ти все забудь, не змушуй серце знов палати,
з очей моїх не проливай сльози,
не змушуй знов тебе чекати
і що щасливі будем, не кажи.
ти все забудь, і не плекай надії,
що буду знов колись твоя,
бо все це серця твого мрії,
де ти не ти, і я не я!!!