Здається, знову я тебе люблю,
Здається, знову всі думки про тебе…
Люблю… і водночас клену любов свою…
А ти… як завжди… я тобі не треба…

Ти так далеко, хоч і зовсім поряд,
Між нами відстань – роки світлові.
Ловлю я твій, і ловиш ти мій погляд.
Мені без тебе сумно, зрозумій.

Шукаю в натовпі твоє обличчя,
Хоч добре знаю, що навряд знайду.
А ще я знаю – в сни мене не кличеш…
Якщо вже так, сама я не прийду.

Ми в чомусь схожі, в чомусь зовсім різні.
І знову хочеться гукнути тобі: «Стій!»
Що не для мене ти, я зрозуміла пізно,
Та все ж в думках залишишся ти мій…