Пуста кімната… Вона сидить одна. Докурює цигарку і розуміє: Це гра
в життя… Це все дарма… Про це подумає і серце обомліє. Ну, що ж
ти робиш? Адже ж ти іще дитя… На, що здоров’я своє гробиш? Воно
складне. Складне воно життя. Але ж із цим нічого не поробиш… Я
знаю: тяжко, важко й сумно. Од того, що покинули, забули, Але
навчись ти посміхатись, Коли надворі хмурно. Й лишень скажи: Коли
закінчаться усі твої загули? Це все думки… Мої думки… А про,
що ж думає вона? Я відчиняю на дверях усі замки, І зараз ви
дізнаєтеся те, Про, що знала лиш вона одна… «Докурила я… І, що
тепер робити? Адже ж я одна, зовсім одна… І як же тяжко із думками
цими жити, Й чому ніхто не зрозуміє: Мої сльози – не вода, Куди
втекло воно… Моє дитинство… Де кожен день – це свято, кожен день! Де
дітлахи – це все єдинство. І аж ніяк не обійтися тут без теревень… Де
завжди сміх, веселощі і радість. Уся ця дружба прозора, наче скло. Де
ще й не чули слова «заздрість», Й навряд чи знав хтось, що ж
насправді таке зло. Тепер я у дорослому житті, Де вижити не кожен
зможе. Де кожен намагається знаходитись в якомусь забутті, Хоча,
не завжди це погано, може? Це час, коли з очей спадають окуляри, Коли
дитина розуміє наскільки він жорстокий, оцей світ, І бачить, що
бувають екземпляри, Які навряд чи віддають у своїх вчинках звіт. В
такому світі й живу я, Де навколо чи то друзі, чи то ворог. Чомусь
не можуть усі жити, як одна сім’я, І все таке нестійке наче порох. Були
у мене друзі, було щастя, Але ж усе руйнується… Так швидко! Як
казала колись тітка Настя «Наскільки все страшне… Воно так
бридко.» Повторював мій любий батько: «Моя маленька пам’ятай: У
житті не все буває гладко, Зла повно, ти хоч одбавляй…» Погоджувалась…
Від горя забувала… Мене всі зрадили, мої так звані друзі… Збиваючи
всі руки в кров, я той безцінний досвід здобувала. Найголовніше –
жити в цьому дусі. Але я сильна… Я сильніша за цей біль. Хоча
часами зовсім я не хочу жити, Я впевнена: колись я виграю цей бій, Так
хочеться всі почуття зарити. А зараз… Що я роблю задля цього? Гулянки,
п’янки й все таке, Але вже точно я позбавлюся усього. І точно
взнаю: Яке ж життя моє легке.» Ну, що іще я можу тут додати? Це
життя… Воно складне… Занадто часто хочуть болю нам завдати, Але
життя… Воно ж одне. Просто будьте ви сильніші За заздрість… За цю
зраду, розчарування, біль… Умійте всім проблемам дати раду, І
будьте впевнені: обов’язково переможете двобій…
|